Перехрестя світів

Body

Орієнтовно з 12 по 6 тисячоліття до н.е., тобто протягом всієї епохи мезоліту, уздовж берегових ліній атлантичного і тихоокеанського басейнів, включаючи басейни Середземного та інших внутрішніх морів Євразії, поширюється якась єдина культура, або принаймні кілька дуже близьких одна до одної культур. Основна смуга її поширення лежить в північній півкулі між 30 та 60 широтою в Європі і Африці, і між 10 та 30 широтою в Азії та Америці, грубо повторюючи конфігурацію стародавнього океану Тетіс, який існував мільйони років тому. Збіг виявився випадковим, сліди цієї культури знайшлися і в інших місцях, в т.ч. на островах південної півкулі, а робоча назва - «культура Тетіс» - залишилася. До речі, лабіринти з хрестом в центрі, символ «сонце на долонях», а пізніше - дольмени, як раз характерні для цієї культури.

Одні вважають, що центром поширення культури Тетіс був якийсь архіпелаг в Атлантиці, інші вказують на Антарктиду, яка в той час була цілком придатним для життя континентом. Багато хто вважає, що цей центр ідентичний легендарній Атлантиді, яка згідно з Платоном колонізувала Середземномор'я приблизно в 10 тисячолітті до н.е. Загалом, розташування центру, як і Атлантиди, якщо вона все ж існувала, достовірно не відомо.

З більшою впевненістю можна судити про технологічний розвиток культури Тетіс. Комплекс доступних культурі Тетіс знань в області математики, механіки, архітектури, астрономії, навігації, мореплавання, хімії та металургії, відповідає приблизно рівню Західної Європи XVII - XVIII (17 – 18) ст. н.е. Інакше ніяк не пояснити наявність «мезолітичних» карт і інших артефактів, про які йшла мова вище.

У цьому, до речі, немає нічого дивного: після «темних віків» європейська цивілізація тільки до XVII - XVIII (17 – 18) ст. відновила соціально-культурний рівень грецьких полісів V (5) ст. до н.е., а цей рівень, в свою чергу, був теж відновлений після інших «темних віків», що послідували за руйнуванням Крито-Мікенської культури в XIII (13) ст. до н.е.

До походженням темних віків, яке має пряме відношення до імперських релігій взагалі і християнства зокрема, ми ще повернемось, а поки зазначимо: час розквіту культури Тетіс майже точно лягає в цікавий для нас період між культом «Матері Світу» і культом Безначального Дао.

Світоглядна концепція культури Тетіс в реконструйованій до сучасної мови формі виглядає наступним чином:

«Сталося так, що Дехто створив безліч світів і людину, щоб оцінити кожен зі світів. [Тільки] людина може в будь-якому світі знаходити чудове, визначати, чого є надлишок, а чого нестача.

Людина живе в одному світі, [а потім] потрапляє в місце, що зветься Перехрестям. Там перетинаються світи і людина зустрічається з Дехто, який створив світи. З Перехрестя людина потрапляє в [інший] світ. Там буде менше [надлишкового] ​​і більше [того, що було в нестачі]. Можливо, [такий світ виявиться для нього] кращим, можливо гіршим, але цей світ буде новим і чудове в ньому буде новим. З того світу людина [знову] потрапить на Перехрестя.

Так людина збирає пам'ять / враження про чудове в різних світах і колись / десь він сам [стане] джерелом чудового, [почне] створювати світи.

Тоді йому [будуть необхідні] ті, хто може їх оцінити, хто може в будь-якому світі знаходити чудове і визначати, чого в надлишку, а чого в нестачі. Чи не того сталося так, що Дехто створив безліч світів і людину, щоб оцінити кожен зі світів?». (Кодекс Тетіс, ранній мезоліт).

Неважко помітити, що ця концепція має багато спільного з концепцією Дао Де Цзин, але містить і ряд істотних відмінностей.

 

Концепція Творця

Дехто-на-Перехресті з «кодексу Тетіс» так же, як Безначальне Дао «імені у нього немає ... має вигляд, якого немає, володіє існуванням, не будучи річчю. Коло за колом все в нього повертається, а речей там ніяких немає.» (Дао Де Цзин, вірш 14). Дехто-на-Перехресті, як і Безначальне Дао, не вимагає від людини рівно нічого: «Небо/Дао і Земля не відчувають людинолюбства і надають усім істотам можливість жити власним життям» (Дао Де Цзин, вірш 5). Вони не судять свої творіння, а лише дають можливість жити кожному - своїм розумом і своєю волею: «Вищий правитель, воно дарує свідомість всім своїм підданим. Але при цьому не прагне облагодіяти або нагородити їх. Чи не прагне вселити до себе страх.» (Дао Де Цзин, вірш 17). Згідно з обома вченнями, такий універсальний принцип дії будь-якого «правильного» творця: «Того, до кого стікаються всі істоти, але хто не вважає себе їх господарем, можна назвати [таким, що досягнув великого].» (Дао Де Цзин, вірш 34).

Концепція безсмертя

Для світогляду культури Тетіс, як і для світогляду даосів, смерть - проста умовність. «Народження - це вихід, смерть - це вхід ... той, хто вміє опановувати життям - не боїться ... Це відбувається тому, що для нього немає смерті» (Дао Де Цзин, вірш 50). Смерть сприймається як природний механізм подорожей між світами, і не більше того. «Коли справи завершено, людина [повинна] усунутися» (Дао Де Цзин, вірш 9). Йти з одного світу і з'являтися в іншому так само нормально для людини, як засипати ввечері одного дня і прокидатися вранці іншого. «Досягаючи успіху в справах, я йду далі, і всі незліченні світи розкривають переді мною свою суть.» (Дао Де Цзин, вірш 17).

Концепція етики

Для обох вчень етика - атрибут незалежної особистості. «Правильна» етика не може бути повідомлена ззовні. Вона створюється тільки самою особистістю і тільки для себе. «Той, хто сліпо вірить, той не знає, той, хто бачить сам, не вірить сліпо». (Дао Де Цзин, вірш 17). Повідомлена всім індивідам ззовні (уніфікована) етика завжди порочна. Така «етика для всіх» не може породити нічого, крім каліцтва і зла. «Коли всі в Піднебесній дізнаються, що прекрасне - це прекрасне, тоді і виникає потворне. Коли всі дізнаються, що добро - це добро, тоді і виникає зло.» (Дао Де Цзин, вірш 2).

(*** прим. перекладача: Етика може бути повідомлена, але не стає таким чином автоматично внутрішньою етикою людини, яка керує його діями. Внутрішньою етикою вона стане тільки тоді, коли людина сама зрозуміє і усвідомить її правомочність. Таким чином чим жорсткіші правила зовнішньої етики і чим більша їх кількість, тим більше люди змушені Лицемірити. Лицемірство небезпечне не тільки тим, що людині стає важко зрозуміти, яка насправді етика в іншої людини. Але насамперед тим, що лицемірна людина обманює найперше себе, зупиняючи таким чином власний розвиток. Або намагається свою правильну внутрішню етику підганяти під нав’язану ззовні неправильну етику, завдаючи тим самим великої шкоди своїй внутрішній сутності.) 

Концепція цілі

На тлі загальної космогонії і загальної етичної концепції між двома вченнями існує серйозна відмінність у визначенні цілей. Якщо шлях Дао - це шлях природної відмови від бажань, знань і діянь, то шлях Перехресть - це навпаки шлях усвідомлення бажань і свідомих дій відповідно до індивідуальної етичної доктрини.

Якщо шлях Дао для людини призводить до злиття з безначальним Дао, то шлях Перехресть передбачає трансформацію людини в самостійного Дехто-на-Перехресті, який також творить світи і населяє їх розумними істотами.

У людини і Безначального Дао не може бути спільного інтересу. У кожної людини і Дехто-на-Перехресті загальний інтерес є - це пошук чудесного, який може бути здійснений тільки зсередини світів (тобто принципово не доступний самому творцеві).

Втім, ця різниця, мабуть, пізнішого походження. Сліди вихідного вчення (схожого з «кодексом Тетіс») простежуються в усьому тексті «Дао де Цзин»: «Бачити в чудовому чудове - ось ключ до всіх таємниць світу.» (Дао Де Цзин, вірш 1). «Створювати і не привласнювати - ось що називається найглибшим Де» (Дао Де Цзин, вірш 1). «Дао вільне від особистих пристрастей і воно завжди сприяє істинній людині» (Дао Де Цзин, вірш 79). 

Індія
Індія, храм, витесаний з суцільної скелі

Початкове вчення, судячи з усього, містило доктрину активної пропорційної дії. Цілі такої дії були тільки креативними (творчими) і тільки особистими (самостійно встановленими, а не запропонованими ззовні). Ризикнемо припустити, що організуюча творча сила Де в вихідному вченні була не властива «істинній людині», а тотожна його сутності. Концепція тотожності вселенської креативної сили (Брахмана) і індивідуальної сутності (Атмана) будь-якої розумної істоти міститься і в індійських Упанішадах (що були записані тоді ж, коли і джерела даосизму - в інтервалі XXX - VI (30 – 6) ст. до н.е.). Відповідно, в Упанішадах явно присутня доктрина про принципову незнищенність (безсмертя) розумних істот і про ланцюг їх перероджень.

Втім, ми трохи захопились аналогіями. Про «кодекс Тетіс» можна говорити ще довго, але головне вже сказано.

Пошук чудового як найбільш цікаве заняття, дотримування природного як найбільш розумний спосіб життя і спокійне ставлення до смерті як до переїзду на нове місце. Коротке кредо, але його досить, щоб зрозуміти, чому наші симпатичні попередники в епоху мезоліту безстрашно перетинали океани, поширювали культуру і цивілізовану торгівлю, шукали закони руху зірок і створювали дивовижні витвори мистецтва.

Виникає цілком логічне запитання: що завадило цим людям спокійно розвивати свою цивілізацію? У 8-му тисячолітті до н.е. культура Тетіс перебувала приблизно на рівні Європи XVII - XVIII (17 – 18) століття. До парової машини було рукою подати, а до електроенергетики і електрозв'язку залишалось менше двох століть. З точки зору здорового глузду, навіть розвиваючись в 10 разів повільніше (хоча ніяких передумов для такої повільності немає), ця культура досягла б рівня XX - XXI (20 – 21) ст. раніше, ніж з'явилися перші відомі нам імперії Межиріччя і Єгипту. Відповідно, вся історія пішла б зовсім іншим шляхом. Проте, всупереч здоровому глузду, нічого цього не сталося і, мабуть, в цьому є певна закономірність.

 

Імперія як соціальне каліцтво

Справа в тому, що наш здоровий глузд звик до безперервного прогресу, який триває ось вже 500 років. Нам здається, що так було завжди і, особливо важливо, що так БУДЕ завжди. Нас активно переконують в цьому історики, політики й релігійні діячі. Так ось, нам брешуть. Так було не завжди. Як мінімум тричі людство здійснювало культурний (науковий, гуманітарний) прорив і стояло на порозі прориву технологічного.

Перший раз - в т. зв. епоху мезоліту - 9 - 7 тисячоліття до н.е.

Другий раз - в епоху розквіту стародавнього сходу (Єгипет, Крит, Шумер) - XXVIII - XVI (28 – 16) ст. до н.е.

Третій раз - в епоху греко-римської античності VII (7) ст. до н.е. - I (1) ст. н.е.

Як мінімум тричі людство відкочувалось назад в стан майже тваринної дикості. Останній відкат, пов'язаний з розпадом античності і становленням християнських імперій, історична пам'ять зберегла в подробицях. Ми знаємо, що населення Риму за 300 років скоротилося в 10 (!) разів, а більшість інших процвітавших міст античності взагалі обезлюдніли. Зайве говорити, що європейська цивілізація, разом з її економікою, наукою та іншоюкультурою, зникла практично повністю. Те ж, до речі, відбувалося в той же період і в інших країнах. Наприклад, цивілізація Китаю за 200 років також повністю деградувала, а населення скоротилося в 5 (!) раз. Від цивілізацій Близького Сходу не залишилося взагалі нічого, крім ностальгічних спогадів, а цивілізації Центральної Америки розклалися настільки, що в XVI (16) ст. були стрімко завойовані і дочиста розграбовані парою сотень напівголих європейських розбійників.

Зараз, починаючи приблизно з XVII (17) ст., ми спостерігаємо четверту спробу людства. Те, що на цей раз здійснено не тільки культурний, а й технологічний прорив, зовсім не виключає можливості нового відкату. Ми просто не знаємо механізмів руйнування цивілізацій, причому не знаємо «з принципу». Не знаємо і знати не хочемо. Матеріалу для досліджень більш ніж достатньо, але історикам в силу сформованої соціально-політичної практики не хочеться займатися цим питанням, яке ображає людську гідність. При таких умовах абсолютно не виключено, що якщо не ми, то наші діти або онуки матимуть сумнівне задоволення переконатися на власному досвіді в здатності високотехнологічної цивілізації розпадатися не гірше за інших.

Щоб пояснити, чому такий результат цілком реальний, доведеться повернутися до історії афери з християнством і відповісти на просте запитання: чому взагалі для стабілізації держави раптом знадобилася спеціальна релігія?

Ні містам-факторіям Фінікії, ні полісам Еллади, ні республіканському Риму така «обслуговуюча релігія» була не потрібна. Їх соціальна система спиралася на традицію, яка включала традиційну релігію (але лише як факультативний елемент) і на Здоровий Глузд. Цих двох речей було цілком досить для стабільності.

Але коли Олександр Македонський створив імперію, йому негайно довелося зайнятися пошуком такої релігії. Він прожив недовго, тому від його пошуків залишився лише історичний анекдот про спробу офіційного самообожнювання, на яку істеблішмент Еллади дружно і лаконічно відповів: «якщо Олександр хоче бути богом - нехай буде їм». Цікаво, що б стало з їх почуттям гумору, якби цар-завойовник зажадав того ж самого, з'явившись особисто на чолі озброєного загону? Є підозра, що він був би обожнений моментально і без всяких жартів, а в Середземномор'ї виникла б нова деспотія перського зразка. Принаймні в Римі I (1) ст. н.е. імператор Калігула самообожнився при повній і беззастережній згоді Сенату. Ідея прижилася, і наступні імператори Риму, як «божественні», ставали самостійними об'єктами релігійного культу. Практика, проте, показала, що з живих людей, навіть якщо вони імператори, виходять не дуже якісні боги. Якісний бог не повинен виглядати як тупа п'яна скотина, оскільки в такому вигляді він, а значить і імперія, навряд чи буде користуватися повагою. Тим більше він не повинен хворіти і вмирати, як звичайна людина, оскільки разом з ним хворіє і вмирає імперія.

Як ми пам'ятаємо, вся затія з християнством якраз і була спрямована на створення консолідуючої релігії, що користується загальною повагою. Як ми знаємо, трюк з загальною повагою вдався, а от імперія замість того, щоб консолідуватися, за неповне сторіччя перетворилася в міжконтинентальний смітник.

Взагалі є цікава закономірність: якщо щоб обгрунтувати своє існування якійсь соціальній системі потрібна спеціальна релігія (ідеологія, вчення), значить ця соціальна система ВЖЕ себе зжила. Проте, за рахунок діяльності релігійних інститутів, які обслуговують таку систему, вона може існувати століттями. Європа до XVIII (18) ст. не могла звільнитися від впливу католицької римської теократії, а спадщина ісламського халіфату досі генерує джерела релігійних воєн по всьому півдню Євразії.

Ціна такого посмертного існування віджилих соціальних систем непомірна: масове дотримання протиприродних етичних ідеалів, продиктованих «обслуговуючою релігією». Результат завжди один - деградація культури в усіх її проявах.

Є іще одна закономірність: ЖОДНА імперія не обходилась без обслуговуючої релігії. Інакше кажучи, будь-яка імперія суть мертвонароджена конструкція, а її існування протиприродне і руйнівне для суспільства.

Офіційна історія приписує імперіям невластиві їм заслуги в прогресі цивілізацій. Так вважається, оскільки достаток зазвичай приходиться на розквіт імперій, а при розпаді імперій наступають економічні лиха. В даному випадку має місце інверсія причини і наслідків. Просто імперії, як цвіль, виникають там, де є чим поживитися. І гинуть тоді, коли живильний субстрат вичерпується. Насправді всі прогресивні прориви людства пов'язані з неімперськими періодами. Додинастичний Єгипет, Фінікія, Шумер - немає імперій, зате є прогрес. Виникають стародавні імперії - і прогрес припиняється, починається розпад. Еллада і республіканський Рим - немає імперій, є прогрес. Рим стає імперією - прогрес припиняється і Європа занурюється в кошмар на п'ятнадцять століть, поки імперії (вже вторинні) не починають розпадатися. Там, де вони розпадаються або трансформуються в щось пристойне (наприклад, в конституційні монархії), виникають вогнища прогресу.

Там, де імперії зберігаються, прогресу немає. Там, де відбуваються рецидиви імперій, прогрес зупиняється, а країни-«рецидівісти» випадають з цивілізаційного процесу. Наприклад, радикально-імперська Японія першої половини XX (20) ст. була застійним болотом. Після страшної поразки в 2-й світовій війні країни-переможці повністю демонтували там імперську соціальну конструкцію. Минуло якихось 30 років - і Японія, стрімко відновивши зруйноване господарство, вийшла на лідируючі позиції в світовому науково-технічному прогресі. Минуло ще трохи часу, деяка частина імперських конструкцій відновилася і «економічне диво» миттєво скінчилося.

*** прим. перекладача. Росія. Завжди була імперією, тому ніколи не мала власного розвитку, ні наукового, ні культурного. Час від часу намагалася «наздогнати Захід», але виключно шляхом купівлі або крадіжки технологій. Петро І купував українських та західних вчителів, і був змушений зрубати багато голів своїх підданих, які шалено противились розвитку через свою мракобісну релігійну забобонність. Сталін скуповував технології на відібрані в аристократів гроші, а під час 2 світової війни просто крав заводи з Німеччини та Італії. Вкрадено було також атомну бомбу і креслення космічної ракети. Ці креслення силою був змушений розшифровувати і доробляти Корольов під час ув’язнення у радянському концлагері. Проте Захід все одно випередив. З культури у Росії є лише декілька письменників, які неодмінно були аристократами, брали зразок і черпали натхнення лише на Заході. Багато часу жили на Заході і при нагоді залишались там назавжди. До речі за весь час існування Російської Імперії її аристократія завжди розмовляла якоюсь західною мовою (французькою, німецькою, англійською) краще, ніж власне російською. А писати російською мовою вмів лише невеликий відсоток російської аристократії. Здебільшого вони вчились і писали однією з західних мов. Про цей факт прямо згадується в пушкінському Онєгині.***

Так чи інакше, до кінця XX (20) ст. ми бачимо світ, в розвиненій частині якого велика частина цих мертвонароджених соціальних конструкцій зруйнована. Результат - колосальний цивілізаційний стрибок. Але чи можемо ми стверджувати, що XX (20) сторіччя покінчило з «імперською хворобою» назавжди або хоча б на історично тривалий період часу?

На жаль, ні. Навпаки, можливо саме зараз ми дуже близькі до реставрації імперій в тій чи іншій формі, причому саме в найбільш економічно розвинених країнах. Як вже говорилося вище, основна властивість імперій - виникати саме там, де неімперське суспільство створило максимальний надлишок ресурсів і потенціал розвитку.

Імперія, будучи потворним і нежиттєздатним породженням дефектів людської моделі соціальної поведінки, може існувати лише на ефекті інерції. Вона вміє робити тільки дві операції: захоплювати і витрачати, причому витрачати бездарно. Вона не створює нічого, крім апарату насильства, і не виробляє нічого, крім насильства, а коли інерція закінчується - імперія гине разом з цивілізацією і з неабиякою часткою своїх підданих. (прим. перекладача: Якраз про Росію).

Вже створені прототипи тих структур, які поступово і тихо зімнуть всі неімперські соціальні інститути. До певного моменту ніхто, майже ніхто, нічого не помітить.

Вже видно контури механізмів нової імперської влади і зрозумілі нові імперські доктрини. Якщо вони чимось відрізняються від старих, то вже точно не в кращу сторону.

Вже готові моделі нових імперських міфів і релігій, які переконливо доведуть, чому імперія є найгуманнійшою системою, що забезпечує соціальне благоденство.

«Співпереживання політичному міфові - перша необхідна умова легітимізації масовою свідомістю інститутів влади ... Саме тому різні правлячі еліти і намагалися в усі віки рекламувати або насаджувати загальнообов'язкові міфи і міфології (здебільшого релігійно забарвлені), бо в разі успіху такої реклами право цих еліт на владу легітимізувалось як дане згори» (В. С. Полосін, «Міф, релігія, держава»).

Ось про ці моделі ми й поговоримо, оскільки не будь їх - ніяка імперія, ні стара, ні нова, не проіснувала б і кількох десятиліть, а людство не займалося б кожні кілька століть розхльобуванням міфологічної спадщини цих імперій.

 

Читати далі: Імперський міф як колективне збочення